Почалося все з продажу моєї
норовистої дами е36, яка знала собі ціну, їхала коли того було потрібно і приносила масу задоволення як від керованості так і від погляду пішоходів, яким вони її проводжали коли помалу проїжджав містом.
Міняв в машині все що не подобалося, поступово йшов до зміни двигуна, і коли все заплановане було зроблено, зрозумів що робити з двигуном щось тут - це гра яка справді не вартує свічок, та й пробіг в нього такий що просто шкода то все розкорочувати...
Щеміло десь на душі, бо машині було присвячено купу часу, вкладено чимало грошей і висказано трішки матів. Та, може навіть як сіквел іншого важливішого кроку в житті, я таки вирішив її продавати.
Далі пішла класика жанру: "а може таки не продавати", "ну продам, а що купити?", "відро з салону? - ну і...". Вже було мало не купив ауді а8 - машина була в дуже хорошому стані, але я запізнився на день-два. Ні краплі не шкодую (шкодую про щось взагалі дуже рідко, все на краще), бо знаю, що записавши себе в ряд "пенсія", задоволення від управління цією "Квін Мері 2" тривало б не довго.
Сівши вкотре за чаєм
в Толіка (
tolikar) в гаражі, зваживши всілякі розмови типу "продай коли хоче - людина буде тішитися" і "в Німеччині ми полюбе шось тобі купим" я в суботу 1го вересня зняв машину з обліку. В неділю перерив весь mobile.de та autoscaut24.de в пошуках підходящих мені варіантів (а таким для мене була 330та купе е46 з пробігом до 150 тис. А коли як не зараз
). Не без допомоги попередзвонював продавцям і взнав точні адреси та час коли можна приїхати подивитися автомобілі. Розмалював то все на google maps та склав приблизний маршрут.
"Мама, в мене відпустка, я сьогодні продаю машину і їду за новою на фатерлянд" - саме так в понеділок 3-го вересня в 13:00
віддав 36-ту новому власнику і в 17:00 з Толіком і Петром
на його машині вирушили в дорогу. В вівторок в обід вже були в містечку на півночі Німеччини (до Голландії рукою подати) в автохаусі де працює Петра і Толіка знайомий.
Все місто - клондайк автохаусів, тут також багато "правильно вдарених машин", аля е46 cabrio 320d 2005-го року на м пакеті з пробігом 57тис.км, легенько вдареного в задній бампер. Багато я тоді наслухався в свій бік з опери "мав би я тут гроші то б брав і не думав"
та цю машину я не купив.
Набрали в знайомого всілякого хламу, щоб продати тут і відбити хоч трошки дорогу, і ще попросили передзвонити за один доволі цікавий мені варіант, який я практично не розглядав, бо той не вписувався в бюджет, який я планував потратити на машину.
Після довгої розмови по телефону ми почули те, що хотіли почути: "Приїдете сьогодні - щось скинемо". Домовившись, щоб зачекали на нас до 6ї вечора, ми, заправивши повний бак, на всіх парах їдемо в Ідар-Оберштайн,
місто де народився Брюс Вілліс (неподалік Франкфурта-на-Майні). Приїхали, передивилися машину вздовж і впоперек, поторгувалися.
Ввечері, під суп з супермаркету, підігрітий і пафосно поданий кухарем готелю, де ми зупинились переночувати, сіли обговорили побачене а також інші варіанти що мав на меті глянути.
Випили по пиві, в скайпі ще поцікавився думки дами серця (ну куди ж без неї, попри її нерозуміння комбінації з трьох слешів, літери "М" та слова "Клабспорт"
), і, отримавши схвальний відгук
, остаточно вирішив купувати цю машину, що на другий день з самого ранку ми і зробили
.
...Далі буде